2022-го року українці вразили світ єдністю і надзвичайним опором російським загарбникам.
Як і в 2014-му, у 2022-му було створено велику кількість добровольчих підрозділів, до яких приєдналися ті, хто пройшов пекло бойових дій на Донбасі, але з початком широкомасштабного вторгнення не знайшов собі місця в регулярній армії, так і ті, хто не мав жодного бойового досвіду.
Одне з таких ДФТГ — «Хартія» — з’явилось у Харкові.
Підрозділ був сформований повністю з добровольців, пройшов бойовий шлях, беручи участь у боях за Харківщину і Бахмут, а навесні 2023-го був переформатований у бригаду оперативного призначення «Хартія».
Його очолив полковник Ігор Оболєнський, професійний військовий, який у 2019 році звільнився з армії та почав займатися розвитком власного бізнесу.
У перші дні великої війни Оболєнський став на захист України. У підрозділі він почав активно застосовувати бізнес-підхід, а також управління за стандартами НАТО.
Кореспондентка АрміяInform зустрілася з комбригом «Хартії» під Кремінною, де бригада боронить ділянку фронту.
Говорили на улюблені теми Ігоря Оболєнського — менеджмент і боротьбу з ризиками.
І про важливе — як ефективно імплементувати стандарти НАТО в бойовий підрозділ Збройних Сил України та адаптуватися до сучасних методів ведення бойових дій.
— Пане Ігорю, розкажіть, як формувалася бригада оперативного призначення «Хартія»?
— Ми всі — добровольці. Від самого початку широкомасштабного вторгнення я і група офіцерів та сержантів, які сформували основу майбутньої бригади, повернулися до війська з цивільного життя. Особисто я у 2019 році звільнився зі служби, займався бізнесом…
І в лютому 2022 року, розуміючи, що велика війна триватиме довго, ми з побратимами вирішили бути разом і, оскільки ми прихильники стандартів НАТО, йти своїм шляхом.
— А звідки отримали знання щодо стандартів НАТО?
— Ще у 2016 році керівництво Національної гвардії МВС вирішило провести певний експеримент щодо підвищення ефективності управління військами та децентралізованого управління.
Я на той момент був командиром першого батальйону 3-ї бригади оперативного призначення НГУ. Ми, група офіцерів, які започаткували оці зміни, отримали дуже крутий бойовий досвід щодо застосування цих стандартів, зокрема і на передовій.
Але, мабуть, українське суспільство було не готове до таких змін на той момент… І це вплинуло на подальшу мою службу — я звільнився.
— Як для вас почалося широкомасштабне вторгнення росії? Чи ви, як офіцер з бойовим досвідом, очікували, що росія піде великою війною?
— Як я вже казав, на момент лютого 2022 року я працював у бізнесі. Все було супер у моєму житті, все мені було до вподоби. Але десь за місяць до повномасштабного вторгнення ми вже розуміли, що це рано чи пізно відбудеться.
Я вивіз дружину і дітей до Іспанії, а сам 22 лютого повернувся. На 24 число в мене були зворотні квитки — я дуже сподівався, що помиляюся, тож планував, що родина повернеться додому…
Але вранці 24 лютого я і мої побратими, після того, як забезпечили родинам безпеку, зібралися зі зброєю в руках, аби відстоювати нашу державу. Оці люди з погонами підполковників, полковників бігали, як звичайна піхота…
Одного дня мені зателефонував Всеволод Кожемяко, з яким ми знайомі з 2014 року, зі словами, що потрібна допомога.
Виявилося, що біля нього сформувалася група людей, які хотіли захищати Україну, але не встигли приєднатися до Сил оборони, оскільки охочих було на той момент дуже і дуже багато — всі хотіли бути причетними до перемоги, тому всі підрозділи були доукомплектовані…
Всеволод запропонував поєднати наші зусилля. Від мене — військова складова, його — як менеджера-організатора. В результаті вийшла така крута синергія — народився наш підрозділ ДФТГ «Хартія», який повністю відповідав стандартам НАТО.
І це було дуже круто, оскільки до нас приєдналося багато тих, хто взагалі не мав військового досвіду, і їх не треба було перевчати. А вони все хапали на льоту.
Розуміючи, що офіцерські кадри підготувати не встигаємо, ми створили дуже сильну сержантську підготовку та курс з планування до командира роти.
І в цьому напрямі ми працювали майже рік. Згодом люди, які пройшли цей вишкіл, мобілізувалися до створеної бригади НГУ оперативного призначення «Хартія».
— Чому така назва — «Хартія»?
— Саме слово «хартія» означає договір між людьми без особливих зобов’язань.
І оскільки вищезгадані події відбувалися в Харкові, на Слобожанщині, де здавна проживають вільні люди; оскільки договір про створення нашого ДФТГ теж був укладений на умовах того, що всі ми збираємося до кінця війни для захисту країни, і як тільки війна закінчиться, ми «розходимося по своїх хуторах далі обробляти землі» — так з’явилася ця назва.
Знак «Хартії» — це слобожанський лук, з яким слобожанські полки зустрічали ворожу навалу.
І наш гасло «Сила і Воля» — це означає, що людина повинна проявити силу, щоб досягти волі.
— І все ж таки, наскільки нині в реаліях війни з росією можливо і дієво втілювати натівські стандарти?
— Нещодавно наш підрозділ відвідав Головнокомандувач ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський. Побачивши нашу роботу, дав команду на розповсюдження певного позитивного досвіду від нас.
Ми не робимо щось надзвичайне, щось, що не втілюється в нашу армію — ні. Ми просто беремо певні процедури з досвіду США, які, в принципі, існують і в наших вітчизняних інструкціях.
Просто їх треба брати і виконувати. А ми дуже якісно їх виконуємо. Плюс додаємо ту реальність, яку зараз диктує нам ця війна.
— Але все ж таки, виходячи з того, що сама війна змінюється — чи доводиться відходити час від часу від цих от стандартів НАТО?
— Ви знаєте, планування воно всюди є. Як в бізнесі, так і в армії. Воно всюди однакове. Але в чому різниця між плануванням «великої радянської армії» і плануванням за стандартами НАТО — так це деталізація всіх процесів.
Якщо вам написано здійснити марш — а як його здійснити, як переміститися з точки А в точку Б, яка повинна бути відстань між машинами, хто і які завдання виконує в разі виходу машини зі строю?
Що з нею робити, щоб вона не дісталась противнику? Якщо знищити — то як? Які важливі агрегати в машині треба знищити або пошкодити і як? Який алгоритм дій екіпажу? От у стандартах НАТО прописується все, що може трапитися на війні, — до дрібниць.
І фахівці країн НАТО постійно оновлюють ці документи, виходячи зі зміни обстановки: раз на пів року, раз на рік. І вивчають всі війни.
Зокрема, вони вивчають і широкомасштабну війну росії проти України та готують аналітику. Наприклад, тактика ведення боїв в урбанізованій місцевості в них вже змінилася за ці два роки двічі.
Ми вже зараз перекладаємо черговий такий документ, де вони враховують досвід Бахмута.
— У чому полягає суть цих стандартів?
— Провадження в самому плануванні. Це певний алгоритм дій, який є незмінним.
Якщо прописано тобі, як розвіднику, зробити, наприклад, аналіз місцевості: який ґрунт, що з ним відбудеться, коли він буде мокрий або, навпаки, сухий, скільки він додає вбивчого елемента тощо — ти повинен розуміти, що ці чинники мають велике значення.
Саме тому вони всі прописані. Навіть якщо ти не дуже підготовлена за стандартами НАТО людина, ти повинен просто відповісти на запитання в чек-листі, які вже заздалегідь є продуманими.
Тобто по факту — існує алгоритм, який, якщо всі приймають, він працює. Це важко, займає дуже багато часу, але це дійсно працює…
Поділюся ще секретом — під час постановки завдання існує «правило однієї третини і двох третин». Дають вам на планування, наприклад, вісім годин. У стандартах НАТО прописано — не більше ніж третину часу ти береш собі на планування, решту — на фізичне відпрацювання і підготовку.
Тобто дві години ти витрачаєш для того, щоб пройти цей алгоритм, і дати більше ніж шість годин особовому складу підготуватися для виконання завдання: зробити макет місцевості, призначити на ролі — наприклад, я — «Альфа», ви — «Бета», а «Чарлі» — зліва від мене.
І ось ми починаємо рухатися, синхронізуємося за часом. О 12:00 я доходжу до певного орієнтира, «Чарлі» повинен бути від мене позаду, ви — попереду.
І, звичайно, ця синхронізація дій додається ще й військовою грою — збирається аналітика про противника, аналітика навколишньої обстановки. Ми сідаємо з вами — я граю за противника, ви граєте за свої війська.
Ви кажете: «о 9:00 я починаю рух». Я в цей час «відпочиваю, нічого не чую, і не розумію, оскільки у вас радіомовчання». О 9:10 ви починаєте артпідготовку по моїх позиціях. О 9:11 я бачу, що в мене є втрати, але готую свою артилерію. Наступні — ваші дії. Що робите ви?
І ми так «граємо», поки ви не зазнаєте поразки: наприклад, я викликав свою авіацію, вас накрили, тому що ви ще не розвернулися. У подальшому програємо так кілька варіантів до тих пір, поки ви не перемагаєте…
— Пане Ігорю, деякі військові аналітики розповідають, що в Силах оборони не проводять After Action Review. Чи ви, підрозділ, який воює за стандартами НАТО, здійснюєте таку «роботу над помилками»?
— Для того, щоб проводити After Action Review, підрозділи повинні бути на певному рівні підготовки і злагодженості.
Ми розуміємо, що є передбойова аналітика — тобто перед виконанням завдання ми аналізуємо, дивимося обстановку; і післябойова аналітика.
Щоб провести After Action Review, треба бути максимально злагодженим підрозділом і максимально розуміти, що ти зробив все правильно в процесі виконання завдання.
Ця післябойова аналітика проводиться в досить вузькому колі, і при цьому повинні бути присутні рефері, які зможуть зупинити спір, якщо хтось активно доводить свою точку зору, оскільки емоції в нас зараз можуть дуже сильно переважати над розумом.
Але скажіть мені чесно — ми зараз воюємо мобілізованою армією. Але як ще два роки тому ми ставилися до рівня підготовки мобрезерву і офіцерів, які здобували знання на військових кафедрах?
Тому яке може бути After Action Review, якщо ми не навчили оцих людей воювати?
У нас в підрозділі After Action Review впроваджено на рівні інструкторів.
Однозначно ми проводимо аналіз після кожного виконаного завдання на рівні штабу — ми проводимо аналіз, що і чому в нас вийшло не так, як ми хотіли.
Ми достатньо критично до себе ставимося. Але на рівні підрозділів — це зараз ще складно зробити…
— Які вимоги ви ставите до тих, хто хоче проходили службу в «Хартії»? Чи достатньо просто бажання?
— Ми дуже раді й мобілізованим, і добровольцям, і рекрутинг у нас теж працює — у нас є рекрутингові кол-центри.
— Зараз гостро постає питання якісного навчання воєнної справи мобілізованих. Чи є у вас центр підготовки? Чи враховуєте ви бажання людини обійняти ту чи іншу посаду?
— Так, перший місяць — це загальна воєнна підготовка в навчальних центрах Нацгвардії. Другий місяць — це індивідуальна підготовка, де людина отримує так званого бійця першого рівня.
Тобто, рекрут повинен бути обізнаний в тактиці ведення бою, медицині, топографії, мати достатній рівень фізичної підготовки тощо — він повинен бути готовим прийняти бій у будь-який момент.
Якщо під час рекрутингу він чи вона вказали, що хоче стати оператором БПЛА, або кухарем, або зв’язківцем, це помічається в анкеті, але вже під час розподілу враховуються його або її особисті якості.
Ти можеш мати велике бажання бути пілотом FPV-дрона, але й у нас є певні вимоги. Наприклад, у нас буквально недавно один пілот втратив черговий Mavic — не перший за рахунком за останній місяць. Тому ми, найімовірніше, ухвалимо рішення перевести його на FPV-дрон, оскільки в нього непогано виходить бити орків тим Mavic по голові (посміхається. — Авт.).
Ми шукаємо можливість йти назустріч, якщо в людини є бажання робити ту чи іншу конкретну справу. Це треба використовувати.
У зв’язку з тим, що ми не маємо великої кількості професійних військових, які навчалися воєнної справи кілька років або провели деякий час на полі бою, нам доводиться компенсувати мотивацію добровольця або мобілізованого.
— Національна гвардія України входить до системи Міністерства внутрішніх справ України та має правоохоронні функції. Які функції виконує ваш підрозділ на лінії фронту?
— Зазначу, що у 2014-му саме НГУ спільно з підрозділами СБУ прийняли перший бій з російськими окупантами, коли потрапили в засідку в селищі Семенівка, що під Слов’янськом.
І з того моменту Національна гвардія України стоїть на варті нашої держави у складі Сил безпеки та оборони України. «Хартія» — не виняток.
— Нещодавно Президент України Володимир Зеленський підписав указ, який дозволяє іноземцям та особам без громадянства служити в Національній гвардії України. Чи проходять службу такі військовослужбовці в лавах «Хартії»?
— Я вдячний Президенту України, міністру МВС, дякую Головнокомандуючому ЗСУ за таке рішення! На сьогодні маємо перших контрактників — іноземних громадян.
Це потужна допомога для нашої держави, ми вдячні цим людям. І я вважаю, що це правильне рішення. Тож чекаємо всіх охочих — ви будете отримувати грошове забезпечення і сучасний бойовий досвід, а ми матимемо побратимів в окопах.
— До них буде якесь особливе ставлення? На які посади вони плануються?
— Ні, у нас все однаково. Вони тренуються з нами разом, живуть у наметах, служать в окопах на передовій. Є питання мови, але найближчим часом, сподіваюся, ми вирішимо і його.
До того ж командирам також поставлено завдання, щоб вони вивчили певні команди мовою носія. Стосовно посад — це будуть і інструктори, і піхотинці, і оператори.
— Поговоримо про ворога… Упродовж останніх двох років ви брали участь у боях на різних ділянках фронту. Наскільки змінилася тактика росіян? Чи стали вони сильнішими, врахували попередні помилки?
— Звісно, стали розумнішими. Але не масово. Тактика змінилася лише в тому, що вони стали більше застосовувати людей. У них тривають «сталінські часи», продовжується «жуковщина» — людей, людей, людей, людей, людей…
Так, вони роблять дуже багато дронів, вони виготовляють багато техніки. Але ми швидше стаємо більш ефективними — не воювати «автомат на автомат», а робити так, щоб один постріл артилерії, або один ударний дрон коштував життя 20–30 росіян.
Ми мусимо змінюватися і вбивати їх більше, ніж вони нас. Для того, щоб для них ця війна стала провальною, щоб вони розуміли, що тут, на цій землі, вони будуть знаходити лише смерть. Зробити так, щоб найближчі 50 років вони просто лякалися, коли чутимуть слово «Україна».
— Яка зараз ситуація на ділянці вашої відповідальності і наскільки дефіцит боєприпасів впливає на ведення боїв?
— Обстановка зараз дуже нелегка, тому що літо, є сухостої, виникає дуже багато пожеж. Ну а противник намагається нас стримувати потужним артилерійським вогнем і авіацією. Перекидають багато живої сили…
Стосовно дефіциту боєприпасів… Я скажу так: ми по-іншому підходимо до їх розходу, до нашої ефективності. Ми рахуємо кожен снаряд, ми знаємо, скільки він приблизно коштує.
І KPI наших чергових — Battlecams, проявляється в тому, щоб продемонструвати свою ефективність, знищивши якомога більше особового складу ворога, застосувавши при цьому якомога менше боєприпасів.
Ви знаєте, що для пристрілки по цілі треба використати хоча б два боєприпаси. Третій вже летить у ціль.
Але ми навчили Battlecams залежно від обстановки або використовувати FPV-дрон, який коштує значно менше, ніж 152-мм боєприпас, або «звертатися» до більш великих снарядів.
Наведу такий приклад: стоїть звичайний ворожий УАЗик в капонірі. Я даю хлопцям можливість знищити його. Як саме — на їхній розсуд.
І туди полетіло все, що можна — безліміт! Ну от зраділи хлопці такій можливості! Але автівка стоїть — пошкоджена, подряпана, але не знищена. Я тоді замовляю один FPV-дрон, який долітає до цілі і робить усю роботу…
Я ж хлопцям кажу: «А тепер рахуйте, на скільки десятків тисяч доларів ви витратили боєприпасів по тому УАЗику? А фактично знищив ціль безпілотник, який коштував близько 800 доларів…»
А ось ці витрачені гроші — це податки і донати наших рідних і друзів. І чим ефективніше ми будемо тут, на фронті, тим легше буде в тилу.
Тому після чергування ми ввели таке собі обговорення: хто скільки витратив боєприпасів — тобто грошей. Виграє той, у кого загальна сума витрат менша… Тобто навіть тут, на фронті, ми намагаємося рахувати кошти.
— Який моральний стан підлеглих? Про демобілізацію мова поки що не йде. Наскільки їхній стан дозволяє продовжувати боротьбу?
— Ми намагаємося постійно здійснювати ротації. Тобто люди розуміють, є можливість помінятися, вийти, відпочити. А потім — знову в бій. Так, фізично всі виснажені. Але морально — не втомлені…
— На вашу думку, яке майбутнє в України? Якою вона повинна стати, аби москалі навіть не дивилися в наш бік?
— Мілітаризація на 100%. Ця війна може тривати і п’ять, і десять років. Але ми дочекаємося того моменту, коли людина, яка розпочала її, піде.
Але, щоб дожити до цього моменту, ми повинні підготувати велике і професійне військо. Тому абсолютно всім нам треба тренуватися і готуватися. І чим раніше ми почнемо, тим буде краще.
Україна мусить стати таким собі військово-технічним хабом з новітніми воєнними технологіями і застосуванням новітньої тактики.
Цю війну ми маємо використати у своїх цілях — на найближчі 10 років повинні стати передовиками. Наприклад, наш досвід в застосуванні певних гаджетів на цій війні — унікальний. Треба це використовувати і розвивати.
— І останнє запитання — я не можу його обійти… Чи дійсно Сергій Жадан вступає до лав «Хартії»?
— Сергій з нами з часів ДФТГ «Хартія» — від самого початку підтримує, робить багато для підрозділу. І коли ми стали повноцінною бригадою, він також залишається з нами.
Так, у нього є бажання мобілізуватися і приєднатися до нас як військовослужбовець, але я його поки що відмовляю.
Але в будь-якому разі ми будемо раді бачити його в наших лавах. На решту запитань він відповість сам.
— Можливо, ви маєте бажання звернутися до читачів АрміяInform?
— Я дякую всім Силам оборони, дякую всім воїнам, які зараз захищають нашу державу, і будемо раді бачити всіх охочих у бригаді «Хартія».
— Пане Ігорю, дякую за бесіду!
Оксана Іванець
Кореспондент АрміяInform