Колаж Сергія Поліщука
Сьогодні Україна відзначає День Конституції. Саме цього дня в 1996 році Верховна Рада ухвалила основний закон — Конституцію України. Відтоді було внесено низку правок, остання з яких датується 3 вересня 2019 року.
Проте історія українського конституціоналізму, як і історія української державності, не обмежується трьома десятиліттями новітньої незалежності, а сягає сивої давнини.
Першим «основним законом» стала «Руська правда»
Нашим першим «основним законом» була «Руська правда» — збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі у XI–XII ст. на основі місцевого звичаєвого права. Найстарішу її частину — «Правду Ярослава» — датують 1016 роком і приписують Ярославу Мудрому. Втім, окремі її постанови, зокрема, інститут кровної помсти, на думку деяких дослідників, сягають VIII–IX ст., а то й більш ранніх часів.
Кровна помста вважалася беззастережним обов’язком всіх родичів потерпілого: «Коли уб’є муж мужа, то помститися має брат убитого, чи батько або син, або брат старшого сина, або інші брати», — зазначалося в «Руській правді». Саме так віддавна карали і злочинців-убивць, і ворогів. Проте «Руська правда» на додачу до кровної помсти запроваджувала державний суд і публічну кару. Крім того, вона давала змогу близьким скривдженого прийняти викуп.
Головний об’єкт «Руської правди» — людина. До людини, її вільних чи невільних переступів спрямовано, зокрема, карний кодекс цього документа. Згодом, у 1215 році, права людини і верховенство права ляжуть в основу «Великої хартії вольностей» — першої конституції Англії.
Про пакти і Конституції прав та вольностей Війська Запорозького
Під час Славної революції в Англії Джон Лок проголосив, що «суб’єктом національного суверенітету є народ», отже, держава повинна захищати та гарантувати права й бажання народу, такі, як життя, власність та особиста свобода («Лист про терпимість», 1689).
Не менш потужно в той час над національним правом, що лежить в основі всього національного і соціального життя, працювала й українська інтелігенція.
Підсумком цієї праці стали «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького» — договір, що був укладений 5 (16) квітня 1710 року в місті Бендери між новообраним гетьманом Пилипом Орликом, козацькою старшиною і козаками Війська Запорозького. Зберігся у кількох редакціях: основний та скорочений тексти латинською мовою, а також два тексти староукраїнською мовою. Від дослівного перекладу латинської назви «Pacta et Constitutiones legum libertatumque exercitus zaporoviensis» походить його популярна сучасна назва «Конституція».
Хоча договір не повністю набув чинності через несприятливу міжнародну ситуацію, протягом кількох років його положення частково діяли на теренах Правобережної України завдяки походам 1711-го і 1713 року військ Пилипа Орлика та визнанню його влади місцевим населенням. Також договір частково виконувало Військо Запорозьке Низове до 1733 року під час свого перебування в Олешках. За твердженням Дмитра Яворницького, в Олешківській Січі «запорозькі козаки залишились вірними своїй релігії і своїм законам».
У Конституції 1710 року й пізніших універсалах і трактатах Пилип Орлик обґрунтував провідну роль української «козацької нації» як найвищої форми суспільної єдності та її первинність у державотворчому процесі на українських землях. Нацією мали право називатися лише військовики — козаки і старшина.
«Договори і Постановлення» аж ніяк не були суголосними ліберальним цінностям, що вже починали поширюватися в Європі, і передбачали рівноправність усіх соціальних верств. Швидше навпаки, через інститут приватних і публічних Рад «вільними голосами» (що вочевидь набувалися згідно з майновим цензом) обирали військових (державна влада) і посполитих (місцеве самоврядування) урядників. Але останніх обирали «не без гетьманської волі», крім того, підпорядковувалися вони військовим чиновникам — городовим і сільським отаманам.
Тому Пилипа Орлика аж ніяк не можна вважати «батьком української демократії», і тим паче лібералом. Він формував жорстку військово-адміністративну вертикаль монархічного типу «за давнім звичаєм і за військовими правилами».
Окрім того, гетьман пророкував небезпеку, що йде від москви: «Кажу бо, що цей загальний мир не буде тривати доти, поки… [не] зобов’яжуть європейські держави воліти звернути Україну і тим самим обмежити державу [московську], яка незабаром може змагати до повалення європейської свободи. Ті, що дбають про інтерес цілої Європи та кожної її держави зокрема, легко зрозуміють небезпеку для свободи Європи від такої агресивної держави… і що забезпечення та тривалість миру залежить якоюсь мірою від реституції [повернення державності України]».
Основний Закон Самостійної України — Спілки народу українського
В епоху бездержавності проєкти майбутньої української Конституції намагалися писати і члени Кирило-Методіївського товариства, і «Громадівці». Проте першим повноцінним документом від часів Пилипа Орлика, що мав на меті накреслити суспільні та політичні основи буття незалежної Української держави, став «Основний Закон Самостійної України — Спілки народу українського», який склав Микола Міхновський. Цей документ був опублікований у Львові в першому та єдиному номері часопису «Самостійна Україна» за вересень 1905 року.
Конституція Миколи Міхновського, як і дещо раніші «Десять заповідей УНП» (1903), в цілому була суголосна логіці Конституції Пилипа Орлика, адже відображала традиційне звичаєве право українського народу.
Наведу кілька прикладів: «Щоб у своїх кордонах, стверджених пактами, які відійшли по ріку Случ за гетьманства, славної пам’яті, Богдана Хмельницького були відступлені, вічно віддані й пактами укріплені від Речі Посполитої польської в гетьманську область» (П. Орлик). — «Одна, єдина, неподільна, від Карпат аж до Кавказу самостійна, вільна, демократична Україна» (М. Міхновський).
«Коли тепер Запорозьке військо не очистить ґрунтів своїх і Дніпра од московського насильства і себе не задовольнить» (П. Орлик). — «Україна для українців! Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів» (М. Міхновський).
«Щоб не було нічого в тих радах до применшення гетьманської честі, до публічного утяження та розору і, не дай Боже, пагуби Вітчизні» (П. Орлик). — «Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України» (М. Міхновський).
Визвольні змагання, радянські і пострадянська Конституції
Українська Центральна Рада намагалася провести Установчі збори для ухвалення Конституції. 12 листопада (30 жовтня) 1917 року вона ухвалила основи законопроєкту про вибори до Українських Установчих зборів. Третім Універсалом УЦР було призначено день виборів — 27 грудня 1917 р. та день скликання УУЗ — 9 січня 1918 р. Але вибори відбувалися вже в умовах війни з більшовиками, тож не були завершені. А Конституція УНР, ухвалена сесією Центральної Ради 29 квітня 1918 року, того ж дня була скасована гетьманом Павлом Скоропадським, який захопив владу і діяв на підставі Законів про тимчасовий державний устрій України, допоки не був зміщений Директорією.
Падіння Директорії в 1919 році та створення більшовиками українського радянського уряду в Харкові означало де-факто чергову окупацію України. У березні 1919 року більшовики ухвалюють конституцію радянської України, яка повторює конституцію російської федерації 1918 року. Після утворення срср кожна наступна радянська конституція урср повністю повторювала основні положення конституції срср, максимально зменшуючи повноваження республіканських органів.
Й оскільки Україна проголосила незалежність як правонаступник урср, то обидві конституції — срср 1977 року та урср 1978-го, хоч і перестали застосовуватись, але продовжували бути чинними навіть після ухвалення Конституції України 1996 року.
Вони втратили чинність тільки після широкомасштабного вторгнення росії в Україну — 21 квітня 2022 року, згідно із Законом України «Про дерадянізацію законодавства України», разом з іншими 929-ма актами органів державної влади та органів державного управління срср та 256-ма актами урср (!). Але знов-таки не повністю. Деякі їхні положення, що не суперечать Конституції України і Закону України «Про правонаступництво України», і надалі залишаються чинними…
Що очікувати після нашої Перемоги?
Саме тому, щоб остаточно поховати радянський спадок, після Перемоги у війні з росією Україні потрібно буде ухвалювати чергові зміни до Конституції (щонайменше в частині адміністративно-територіального устрою). Не виключено, що доведеться розробити й ухвалити цілком нову редакцію Основного Закону. Можливо, для цього варто буде навіть скликати Конституанту — «Установчі збори» для ухвалення нової Конституції, хоча чинна Конституція України й не передбачає існування в країні установчої влади.
Нині ми почали відроджувати бойові традиції Святослава Завойовника, Ярослава Мудрого, Костянтина Острозького, Богдана Хмельницького, Петра Сагайдачного, Івана Мазепи. Україна майбутнього має стати військово-демократичною державою — як про те мріяли Пилип Орлик і Микола Міхновський.
«Ми повинні зібратися на Велику Генеральну Раду, на Великий Майдан і чесними відкритими голосами обрати свого новітнього Гетьмана, новітнього Президента, обрати його з військових, зі Збройних Сил України, і далі рухатись. А далі сам Бог покаже, як воно буде», — переконаний доктор історичних наук Тарас Чухліб.
До Верховної Ради України та на інші державні посади після Перемоги мають обиратися та призначатися тільки чоловіки та жінки, які пройшли війну і які знають, що таке загинути за Україну. Бо майбутнє має будуватися на тих ідеалах, які мотивують зараз боронити нашу рідну землю.
Євген Букет
Кореспондент АрміяInform